Під час дії воєнного стану, розповсюдженим явищем між військовослужбовцями є незгода із рішеннями своїх командирів та начальників загалом, адже, нажаль маємо тенденцію надання необдуманих та незапланованих наказів, що призводять до негативних наслідків.

Непокора або невиконання наказу начальника суворо карається законом, але завжди є нюанси.

Чинним законодавством визначено, що непокорою є відкрита відмова виконати розпорядження або інше умисне невиконання наказу начальника, за що передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі від п’яти до десяти років, суворість санкції характеризуються саме через вчинення відповідного правопорушення в особливий для країни період, що набагато небезпечніше, ніж зазвичай.

Особливий ризик присутній під час непокори в бойовій обстановці, так як невчинення вчасно чи здійснення необговорених дій може стати причиною смерті, не тільки особи, яка проявила недоречне діяння, а й усіх своїх колег, та навіть пересічних громадян.

Окремо звертаємо увагу на невиконанні наказу начальника, без відсутності ознак такого злочину як непокора, якщо воно призвело до тяжких наслідків. Дане правопорушення так само має кваліфіковану санкцію через вчинення в умовах, які спричинила агресія російської федерації і становить від п’яти до восьми років позбавлення волі.

Але беручи за основу вищеописане, треба звернути увагу на виняток, що стосується зазначеної незаконної діяльності, мова йде про накази начальства, які є протиправними, і за які при вчиненні відповідних дій, військовослужбовець також понесе відповідальність, адже повинен був передбачити та проаналізувати волевиявлення командира, усвідомити протиправність його рішень та відмовитись від виконання, відповідно до спеціально передбаченої Статутом процедури.

Різниця між двома схожими злочинами прослідковується у відсутності відкритої та демонстративної відмови. Яка що проявляє публічне небажання виконувати наказ начальника, дана умова характерна у першому випадку при непокорі, а також відмінність проявляється у настанні тяжких наслідків, це вже є обов’язковою умовою у другому випадку.

Наголошуємо на тому, що відповідальність за наказ несе той, хто його видав, але покарання за реалізацію та виконання такого волевиявлення керівництва, особливо явно протиправного, випаде на долю саме виконавця, тому завжди треба пам’ятати про свою голову на плечах.

Для кращої орієнтації між законним та незаконним наказом, треба запам’ятати такі тези:

• Рішення начальства надане відповідно до чинного законодавства відповідає наступним критеріям:

• Видане відповідною особою, в межах її повноважень та в рамках компетенції
• В належному порядку, тобто збережена правильна процедура наказування
• За змістом не суперечить військовому Статуту Збройних Сил України, Конституції та інших законів нашої держави
• Не пов’язані із порушенням, наданих країною, прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

Якщо рішення командира не відповідає вищеперерахованим ознакам, за невиконання такого розпорядження відповідальність не настає.