СЗЧ у 2026 році: відповідальність, покарання та як законно повернутися на військову службу

Не кожна відсутність військовослужбовця автоматично означає однакову кримінальну відповідальність.

Стаття 407 КК України містить декілька складів правопорушення, які залежать від статусу військовослужбовця, тривалості відсутності та обстановки, в якій відбулося порушення.

Для періоду воєнного стану ключове значення має частина п’ята статті 407 КК України. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно без поважних причин на службу, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану, за передбачених цією нормою умов може тягнути кримінальну відповідальність.

Не варто орієнтуватися лише на побутове правило «три дні — і автоматично СЗЧ». Для правильної кваліфікації потрібно встановлювати конкретний склад правопорушення та фактичні обставини відсутності.

Показово, що в серпні 2025 року Міністерство оборони уточнило порядок повідомлення про можливі кримінальні правопорушення за статтею 407 КК. Відповідно до оновленої Інструкції командир повідомляє компетентні органи після спливу строків тривалості самовільної відсутності, установлених відповідною частиною статті 407.

Отже, юридична оцінка залежить не від того, як ситуацію назвали в підрозділі, а від ознак конкретного кримінального правопорушення.

Найсерйозніші наслідки встановлені саме для правопорушення, вчиненого в умовах воєнного стану.

Частина п’ята статті 407 Кримінального кодексу передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Це означає, що СЗЧ під час воєнного стану не можна сприймати як звичайне дисциплінарне порушення.

При цьому факт відкриття кримінального провадження ще не означає автоматичного обвинувального вироку. Слідство має встановити обставини події, форму вини, тривалість відсутності та інші юридично значущі факти.

ДБР у серпні 2026 року окремо наголошувало, що розслідування СЗЧ не повинно зводитися до механічного оформлення матеріалів. Слідчі мають перевіряти причини залишення служби, зокрема проблеми зі здоров’ям, ненадання медичної допомоги, можливі нестатутні відносини та інші обставини.

Це особливо важливо для захисту, адже документи та докази, які пояснюють події до моменту залишення частини, можуть мати істотне значення для кримінального провадження.

Статті 407 та 408 Кримінального кодексу не можна ототожнювати.

Стаття 407 стосується самовільного залишення військової частини або місця служби чи нез’явлення на службу.

Дезертирство передбачене статтею 408 КК України. Його принципова ознака — мета ухилитися від військової служби.

Саме суб’єктивна сторона може принципово змінити правову кваліфікацію.

Наприклад, сама тривала відсутність військовослужбовця ще не повинна автоматично означати, що він мав намір назавжди ухилитися від служби. Такий умисел має встановлюватися на підставі сукупності доказів.

Тому фрази у листуванні, звернення до командування, спроби переведення, рапорти, медичні документи, обставини повернення та поведінка військовослужбовця після залишення підрозділу можуть отримати процесуальне значення.

Так, але правила необхідно розглядати з урахуванням дати СЗЧ та конкретної ситуації.

У попередні роки держава декілька разів змінювала механізм повернення військовослужбовців. Зокрема, Закон №4392-IX від 30 квітня 2025 року змінив порядок проходження служби військовослужбовцями, які самовільно залишили військові частини або дезертирували.

Один із принципових моментів цього закону полягає в тому, що під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які вчинили СЗЧ або дезертирство, за загальним правилом не призупиняється.

Крім того, старий пільговий механізм передбачав окремий строк для певної категорії військовослужбовців — до 30 серпня 2025 року.

Тому інформація в старих публікаціях про можливість просто прибути до частини і протягом 72 годин автоматично відновити всі виплати не повинна механічно застосовуватися до СЗЧ, вчиненого у 2026 році.

Важлива зміна відбулася 12 червня 2026 року, коли Кабінет Міністрів прийняв постанову №767.

Нею запроваджено експериментальний проєкт щодо механізму добровільного повернення до виконання обов’язків військової служби військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії, які самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували.

Порядок визначає, хто може звернутися з відповідним рапортом та яким чином організовується повернення до виконання військових обов’язків.

Зокрема, механізм охоплює визначені постановою категорії військовослужбовців, які вчинили СЗЧ та не повернулися до набрання постановою чинності, а також осіб, військова служба яких була призупинена і які бажають добровільно повернутися.

Принципово важливо не плутати повернення на військову службу із закриттям кримінального провадження. Це юридично пов’язані, але не тотожні процедури.

Сам факт прибуття військовослужбовця до визначеного місця не означає автоматичного зникнення кримінально-правових наслідків статті 407 або 408 КК України.

Саме тому перед поверненням варто встановити процесуальний стан справи. Адвокат по тцк або адвокат у військових кримінальних справах може перевірити, чи зареєстроване кримінальне провадження, яка правова кваліфікація застосовується та чи існують у конкретній ситуації умови для звільнення від кримінальної відповідальності.

Така можливість законодавством передбачена, але вона не є автоматичною.

У серпні 2024 року Законом №3902-IX статтю 401 КК України доповнили частиною п’ятою.

Відповідно до неї особа, яка під час воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 або 408 КК України, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за встановленою законом процедурою.

Для застосування цього механізму закон пов’язує можливість звільнення, зокрема, з добровільним зверненням особи до слідчого, прокурора або суду з клопотанням про намір повернутися до цієї чи іншої військової частини або місця служби для продовження військової служби.

Також необхідна письмова згода командира відповідної військової частини або установи на продовження такою особою військової служби.

Остаточне рішення про звільнення від кримінальної відповідальності приймає суд.

Тому твердження «якщо СЗЧ перше — кримінальної відповідальності немає» є неправильним.

Правильніше говорити про передбачену законом можливість застосувати спеціальну процедуру за наявності встановлених законом умов.

Кримінальне провадження — не єдиний наслідок СЗЧ.

Після прийняття Закону №4392-IX законодавство прямо встановлює фінансові та службові наслідки самовільного залишення служби.

Період від дня самовільного залишення військової частини або місця служби до дня повернення до виконання військового обов’язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та вислуги років, яка має значення для виплати відповідної надбавки і призначення пенсії.

За цей період також не здійснюються передбачені законом виплати грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення, а також не поширюються відповідні пільги й соціальні гарантії.

Закон №4392-IX окремо передбачив наслідки і для соціальних гарантій членів сім’ї військовослужбовця.

Тому фінансові наслідки СЗЧ можуть бути значно ширшими, ніж просто припинення щомісячної виплати на час відсутності.

Масштаб проблеми добре видно не тільки із суспільної дискусії, а й із навантаження на правоохоронну систему.

У серпні 2026 року Державне бюро розслідувань повідомило, що на одного слідчого ДБР у середньому припадає приблизно 1000 кримінальних проваджень. Для порівняння: у 2021 році цей показник становив 204 провадження, а у 2025 році — вже 819.

В одному з підрозділів територіального управління ДБР у Краматорську навантаження досягало 4827 проваджень на одного слідчого.

За інформацією самого ДБР, значну частину такого масиву становлять саме провадження щодо самовільного залишення військової частини або місця служби.

Не менш показовою є статистика повернення військових.

За даними ДБР, з 29 листопада 2024 року до 1 березня 2025 року завдяки спеціальному механізму до проходження служби повернулися майже 21,1 тисячі військовослужбовців.

У серпні 2025 року ДБР повідомляло вже про понад 29 тисяч військовослужбовців, які повернулися на службу завдяки відповідному законодавчому механізму.

Ці цифри важливі з практичної точки зору: держава одночасно застосовує кримінально-правові механізми щодо СЗЧ та створює процедури для повернення військовослужбовців до проходження служби.

Причина має значення, але не можна виходити з того, що складна життєва ситуація автоматично скасовує кримінальну відповідальність.

Саме тут кожна справа потребує окремого аналізу.

Можуть існувати медичні документи, докази перебування на лікуванні, рапорти про погіршення стану здоров’я, документи про необхідність медичної допомоги, матеріали службового розслідування, підтвердження надзвичайних сімейних обставин або інші докази.

У серпні 2026 року ДБР прямо зазначало, що слідчий у провадженнях щодо СЗЧ повинен перевіряти обставини та причини залишення служби, серед яких можуть бути проблеми зі здоров’ям, ненадання медичної допомоги та нестатутні відносини.

Але існування таких обставин потрібно підтверджувати доказами. Самих пояснень військовослужбовця може виявитися недостатньо.

Насамперед важливо з’ясувати реальний процесуальний статус особи та правову кваліфікацію провадження.

Іноді військовослужбовець знає лише, що командування «подало його в СЗЧ», але не знає, чи внесено відомості до ЄРДР, за якою частиною статті проводиться розслідування та чи повідомлено йому про підозру.

Це різні юридичні ситуації.

Необхідно також зберегти документи, які стосуються подій перед залишенням місця служби: рапорти, накази, медичні документи, відомості про лікування, переведення або відпустку та інші матеріали, які законно перебувають у розпорядженні особи.

Якщо військовослужбовець має намір продовжувати службу, необхідно окремо оцінити можливість застосування частини п’ятої статті 401 КК України та актуального порядку добровільного повернення.

Ключова помилка — вважати, що кримінальне провадження автоматично припиниться одразу після повернення. Закон передбачає окрему процесуальну процедуру, а звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється судом.

Законодавство щодо СЗЧ за останні два роки змінювалося кілька разів.

У 2024 році був запроваджений спеціальний механізм звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які вперше вчинили правопорушення за статтями 407 або 408 КК України та бажають повернутися до служби.

У 2025 році Закон №4392-IX суттєво змінив правила проходження військової служби для осіб, які перебувають у СЗЧ або дезертирували.

У березні 2026 року відповідні зміни були внесені й до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

А в червні 2026 року Кабмін постановою №767 запустив окремий експериментальний механізм добровільного повернення.

Саме тому порада з форуму, відео дворічної давності або історія знайомого, який повертався у 2024 чи на початку 2025 року, може вже не відповідати чинній процедурі.

Самовільне залишення частини під час воєнного стану може мати серйозні кримінально-правові наслідки, а частина п’ята статті 407 КК України передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі. Разом із цим законодавство не зводиться лише до покарання: для певних ситуацій існують механізми добровільного повернення до військової служби, а частина п’ята статті 401 КК України дозволяє за встановлених законом умов ставити питання про звільнення особи, яка вперше вчинила СЗЧ або дезертирство, від кримінальної відповідальності.

Найважливіше — оцінювати конкретну справу за чинним законодавством і не переносити автоматично правила 2024–2025 років на ситуацію 2026 року. Дата залишення частини, тривалість відсутності, причина, наявність кримінального провадження, його кваліфікація, бажання продовжити службу та позиція командування можуть суттєво впливати на подальшу процедуру. Якщо потрібно розібрати конкретну ситуацію, консультація юриста онлайн дозволяє перевірити актуальну редакцію законодавства, оцінити документи та визначити законні процесуальні варіанти дій.